Мы на войне, она сильна -
Духовная война за души.
Все средства бросил сатана,
Чтоб человечество разрушить.
Пощады нету никому -
Ни старикам, ни малым детям.
Подчинено все одному -
Всех уничтожить на планете.
Он потерял все, что имел -
Сладчайшее с Творцом общенье,
Красу небес, вечный удел
И Божье для него прощенье.
Поэтому он будет мстить -
Богу не может, значит людям.
От вечной жизни уводить,
Круша жестоко наши судьбы.
Любые средства в ход идут,
Чтобы губить тела и души.
Пьянство, наркотики и блуд -
Все страшной цели его служит.
Здесь похоть плоти и очей,
И море гордости житейской.
Борьба за власть, славу - а честь
Легко и просто продается.
Один миллион, завтра другой,
А человек - ведь, он не вечный.
Сегодня есть - завтра ушел...
Уходят души в бесконечность.
Куда?! - Один, так прямо в ад...
Другой - к Создателю поднялся.
Один в грехах не знал преград,
Другой жить праведно старался.
И чтоб спасти людей от зла -
На землю Божий Сын спустился.
Что может сделать сатана?! -
Бог за грехи Сам расплатился.
Кто имя Господа призвал
И попросил за грех прощенье -
Тот был прощен и одержал
Чрез Кровь святую искупленье.
Приди к Иисусу - будешь жить,
Господь простит грехи былые.
С Ним твердо будешь проходить
Пути земные непростые.
Ну, а потом - ВЕЧНАЯ ЖИЗНЬ
В присутствии Святого Бога.
Всем естеством, душа, стремись
Достигнуть Отчего порога.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
